Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 24

— Або ж, пережив всю нашу минувшину, — докинув Серж Сікора.

Тоді подає голос контр-адмірал. Виявляється, для нього це зовсім не новина, що оце він зараз почув з «червоного ока». Дивно тільки, чому за десятки літ по війні наші історики і вчені не розкрутили такий виграшний момент: Гітлер уже замахувався на найбільше місто в світі… Себто сучасні терористи, які вирішили вчинити там свою колосальну криваву аферу, по-суті повторюють зади фюрера.

А це значить, що їх має спостигти така ж гірка участь, як і мракобіса фюрера, — робить резюме капранг. Погладивши свої спадисті вуса, він піднімає очі на свого сина (боже ж мій, молодшого від батька на роки і роки!): — Дорогий контр-адмірале… пробач, дорогий Михайлику, ти щось говорив про новину-неновину…

— Абсолютна неновина! — жвавішає контр-адмірал, мимоволі ніяковіючи під скромним, зніченим поглядом свого молоденького батька-капран-га. — Можу навіть по пам’яті процитувати вам з книги одного солідного письменника-дослідника. Він вивчив всі події навколо німецьких ракетних запусків, все, що стосується «Фау» в її найрізноманітніших модифікаціях. І, виходить, наш космічний Брат абсолютно має рацію.

— То фюрер стріляв по Нью-Йорку літаком-сна-рядом «Фау-1» чи «Фау-2»? — питає Серж.

— Він стріляв особливою зброєю, ракетою небачених розмірів і потужності, з дальністю польоту…

— Ти, сину, краще цитуй за автором, — радить чемно молоденький батько-капранг.

— Так от, — починає контр-адмірал. — Під самий кінець гітлерівського режиму на горі виникла «ідея» приголомшити захід ще однією супер-зброєю — гігантською космічною ракетою…

— Пробач, синку, уже тоді вживали такий термін: космічна ракета?

— Ні, так її назвали конструктори. Мабуть, були певні, що обов’язково зуміють вирватися в космічний простір. Там був дивовижно талановитий інженер-конструктор на ім’я… здається, Зіппе. І, до речі, великий патріот, антифашист. Був зв’язаний з польським підпіллям, ледь не потрапив у руки гестапо і врятував його… Кальтенбрунер, перший після Гімлера катюга в Німеччині. Ну, то особлива тема. До Зіппе виявляв симпатію сам фюрер, дуже вірив, що Зіппе дасть йому змогу «присмажити» зад американським плутократам. Над цією ракетою-велетнем Зіппе працював під командою генерала Дорнбергера, одного з винахідників «Фау». Одним словом Зіппе старався з усіх сил довести ракету до пуття і водночас тихенько собі підсміювався в кулак, знаючи, що вона далеко не залетить. І от збудували. Буквально при останніх подихах нацизму. Сплановано і змонтовано було цей колос довжиною в 29 метрів із зарядом нітрогліцерінової вибухівки в 350 кілограмів на ракетній базі Пенемюнден на острові Узедом. Назвали її скромно, хоча й не без претензій: «Америка-А 9-10». Мовляв, хочете, не хочете, а в Америку ми вцілимо. Радіус дії її був приблизно 5 000 кілометрів, себто стільки, щоб вдалося дотягнути до Нью-Йорка і вчинити там паніку. Але перед цим малося послати в Штати диверсійну групу «Ельстер», яка б, натуралізувавшись в місті, встановила на одному з хмарочосів маяк самонаведення. Одразу ж скажу, що групи наведення — їх посилалося дві — фюрерової місії не виконали. Одна на підводному човні стала на мілину біля самого Нью-Йорку, і там її хутенько злапала поліція. А друга вискочила десь на півдні, біля Флориди і три дні блукала по штатах, доки її не виловили американські бойскаути. Ось тоді фюрер, не втрачаючи сподіванки на відплату, й вирішив загнати на той світ смертника. В ракету, в оцю саму «Америку», всунули якогось йолопа з СС штурмбан-фюрера Магнуса Шредера. Все відбувалося в січні 1945 року. Можете собі уявити ідіотизм! Радянські війська вже виходять до Одера, східний німецький фронт фактично розвалюється, а Шредер займає місце в ракеті. Дали старт. Ракета піднялася в небо, Шредер вчепився в важелі, а ще більше, мабуть, за кишеню, де лежав для нього спеціальний лист від Гітлера. Тим листом обіцялося, що в разі влучання в Нью-Йорк, як тільки світ дізнається про його подвиг, йому моментально присвоюється звання групен-фюрера, себто він стає посмертно генерал-лейтенантом СС, він, хоч і мертвий, входить в пантеон героїв рейху, його сім’я житиме у вічній славі й достатку, німецькі школярики в школах зубритимуть тексти про нього…

Короче, Шредер тішився райдужними мріями і не знав, що мудрий Зіппе давно прорахував наперед його гірку долю, що ракета, не встигнувши вийти з щільних шарів земної атмосфери, нагріється до скаженої температури, стане вогняним факелом і згорить. Так воно й сталося. Останнє, що почули на командному пункті в Пенемюнде, був істеричний крик Шредера: «Господи! Та вона ж горить!.. Мій фюрер, я вмираю!.. Благаю вас, мій фюрер, я вмираю вашим героєм і вірю у вашу обіцянку — бути призначеним групен-фюрером СС!.. Хайль зіг!..» Більше не донеслося з ефіру жодного звуку. Певне, Шредер, розкусивши ампулу з ціаном, вмер над просторами Атлантики. А ракета, ясна річ, впала в океан.

Розповідь була цікава, хоча й не вельми весела. Навіть такого наївняка, як Шредер чомусь було жаль. Власне, гірко було, що людина може отак опуститися, знікчемніти в своєму бузувірстві і дикості.

Тема була начебто вичерпана. Хоча комусь із присутніх закортіло дізнатися про долю самого конструктора Зіппе. Чи вижив? Чи уникнув лап гестапо? І як зреагував фюрер на ту всю катавасію з Шредером?

— Фюрер зреагував прекрасно! — усміхнувся, трохи загадково контр-адмірал Севастьянов. — Прекрасно, як на наш погляд. Себто для інтересів СРСР.

— Ну, не інтригуй! — кинув капранг Севастьянов.