Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 52

Та ось вони вступають в інше приміщення. Це вже зал, справжній, величний зал в стилі середньовічного лицарського замку. Тут на стінах розвішені бронзові щити, схрещені мечі і алебарди, пучки стріл, якісь чорні стяги із відвертими нацистськими символами і знаками. А далі — широкий стіл і за ним — кілька постатей в лицарських обладунках. У справжніх сяючих панцирах і кольчузі.

«Боже, куди я втрапив? — ворушиться в терен-совій голові квола думка. — Орден хрестоносців чи вищий синкліт римського папи?».

Він підходить до них. Зовсім близько. Вдивляється в їхні обличчя. Вони теж пильно дивляться на нього. Один з лицарів вказує йому на дубову лаву поруч себе, говорить до нього, мішаючи англійські і німецькі слова:

— Не дивуйтесь, це не сон, не марення. Ви — Містер Реттіган. Так? Ми ваші вірні поплічники. Ми знаємо, що ваш батько Пауль Реттіган свого часу належав до верхівки славного рейху, був тевтоном і ним зостався. — Лицар важко підводиться, в його очах проблискує зухвала відвертість. — Не дивуйтесь з наших лицарських обладунків. Це — героїчна забава, це спомин про наших предків. Головне в наших душах і в наших намірах.

— Які ж ваші наміри? — не втримався від цікавості Теренс.

— Велика Німеччина! Великий готський дух! Великий закон вірності нібелунгів! — промовляє плечистий німець з хитрим полиском у очах. І ми вдячні великому Магістрові… — поклон в його бік, — який знайшов спосіб запросити вас до нашого храму. Ми всі, що зібралися в цій священній кримській печері, вважаємо її за наш храм і тут молимося за нашого древнього германського Бога. — Він зненацька викидає вперед руку в гітлерівськім салюті і гарикає з видимою насолодою: — Зіг хайль! Зіг хайль!

Більше ніяких пояснень не треба. Теренс слухняно вмощується за масивним дубовим столом, йому підсовують масивну полив’яну таріль, дають в руки масивний ніж у формі древньогермансько-го меча, і він починає трапезувати разом з усіма.

Невдовзі до залу входить Магістр у білому ламаїстському халаті і чалмі брамана на голові. Він уже розвеселений, браманьска пихатість з нього геть злетіла.

Теренсові ясно, з ким він має справу. Нащадки німецьких нацистів і тібетських браманів плетуть нову змову. Змову проти сучасної цивілізації. Вони, мабуть, неймовірно багаті, за ними якась світова організація, вони можуть все і здатні на все.

— І як же ви опинилися тут, в цивілізованому Криму? — дивується в нападі хмільної відвертості Теренс. — Вас давно мала б викрити міліція, влада, служба безпеки України.

— Конспірація! Ви чули таке прекрасне слово? — вигукує пикатий лицар і робить відвертий знак у бік Магістра: — До того ж за нами Схід. Тому нашим Магістром став онук тибетського брамана Ба-гір. До того ж ми сподіваємося на дружбу з вами, першими людьми Америки, лордами фінансового світу.

І дивно, ці химерні, ці шалені слова покоряють Теренса Реттігана. Справді, цікаво зненацька опинитися серед таких безсоромно відвертих людей, у своєму колишньому світі, у тому світі, що колись належав його предкам. Його пращури були германськими воїнами, себто й він також германський воїн! І тому сидить серед них, тому й дали йому до рук ніж у формі германського меча.

— Тільки даруйте мені… — враз наче отямився Теренс Реттіган, — може, ви й благородні лицарі, але я… ви не знаєте правди про мене… я звичайний художник, я — маляр, виставляю свої картини на вернісажах…

Йому заперечують: це неправда! В його жилах тече німецька кров знаменитих готських володарів.

В старовину вони стояли тут на кримських берегах, на Дніпрі, який називався величним словом Борисфен, і вони, грізні остготи, уміли не тільки орудувати мечами, а й творили свої полотна краси, і писали свої книги у наметах під час походів проти варварів-слов’ян, і були мудрими й освіченими, як цивілізовані греки і римляни.

Теренс, протестуючи, відмахується:

— Не треба так… ми, німці дуже близькі до слов’ян, бо ми всі арійці. Й до того ж я закоханий в їхню, себто слов’янську дівчину. Прошу вас: не ображайте Україну, вона також мала своїх предків. Вони вміли воювати, їхні вояки доходили до Візантії, їхні мечі дзвеніли на берегах Балтії і Волги. Вони також мали безсмертних предків, своїх лицарів духу. Я схиляюся перед їхнім генієм Шевченком. Сподіваюся, ви чули про такого.

— Чули! — схопився з лави худорбастий, з борідкою клинцем лицар. — Але ви мусите знати, що крім Вагнера і Гете, яких обожнював фюрер, німці не визнають жодного генія. До того ж ваш так званий «геній» Шевченко… — кривить недобре губи «германець», — мав могутнього покровителя гросбауера Енгельгартда, і за деякими відомостями той був йому справжнім батьком. — Бородатий із виразом зверхності на лиці розвів руками: — Тож, хай і Шевченко буде з нами, хай і він з його німецькою кров’ю прилучиться до наших геніїв!

Всі гучно регочуться. Почуте для Теренса — новина. А втім це йому байдуже. Геній не геній. То як же бути з ним, живописцем, художником? І чим він може бути корисним гер рітерам? Він звик тільки писати картини і більше нічого.

— Гальт! — б’є по столу кулаком Магістр. — Ми не задарма привезли вас в цей могутній німецький грот. Ви також наш новітній геній! І в цьому скоро переконається весь світ. Майне герен, — повертається Магістр до своїх рицарів, — доручаю вам найближчим часом організувати вернісаж і продаж полотен нашого німецького (повторюю: німецького, а не американського!) живописця Теренса Реттігена. Спочатку в Берліні… — (він старанно заламує пальці, рахуючи), тоді в Мюнхені, в Парижі, в Брюсселі, в Нью-Йорку. Грошей не жаліти. Вам, Курш-тайн, — киває він в бік одного з присутніх, — завдання особливої ваги: потурбуйтесь про рекламу і афішування малярської творчості нашого славетного друга! Організуйте спеціальне художнє видавництво, протягом року почніть видавати художній часопис з ілюстраціями його творів. А згодом, коли весь Крим опиниться під нашим контролем, сподіваюся, ви, гер Теренс, не відмовитесь прийняти від нас в дарунок один з санаторійних комплексів, який стане вашою кримською майстернею.