Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 53

— Хто ж вам це дозволить, майне герен? — лепече вражено Теренс. — Тут є влада.

— Помиляєтесь, шановний. Майбутня влада — це ми з вами. В чому ви скоро самі пересвідчитеся.

І тут Теренсові раптом стає нудно сидіти серед цих впевнених, галасливих панів, він позіхає, кліпає очима, озирається на всі боки і ніби хоче знайти когось, з ким можна було б повести щиру розмову.

— В мене почалась мігрень, майне герен, — каже він вибачливо. — Чи не дозволите ви мені трохи відпочити? Звісно, якщо це вас не образить.

Йому дають на це дозвіл. Ясна річ, після такої подорожі, та ще по кримських дорогах, постіль сама кличе до себе славного художника. Хай собі іде.

На нього чекає чудовий готель у печері. Доброго спочинку!

А гер рітери лишаються трапезувати далі. Вони вдоволені. Здається, все складається згідно задуманого сценарію, як це передбачав гер Магістр. Художник із світовим ім’ям (ну, хай поки що не вельми світовим, на його світову популярність вони всі ще постараються гуртом!) син могутнього Президента американського ордену багатіїв «Мажестік-12», якому незабаром безпремінно бути самим Президентом, починає вписуватися в їхнє товариство.

— Отже, панове рітери, — промовляє до присутніх Магістр тоном повної довірливості, — план наших дій в силі. Ми стоїмо на порозі звершення великої віри германців. Те, що не вдалося колись остготам, те, на чому зламав зуби фюрер нашого трагічного рейху і його могутні збройні сили, ми здійснимо без зброї, розумом і багатством. Наші дешеві товари, наші щедрі інвестиції повинні діяти, як гренадери тисячолітньої імперії. Але пам’ятайте… — Магістр злегка поправляє на собі туго намотану чалму, — ситуація дещо змінилася. І не на нашу користь. Українці врахували свої помилки і діють досить зважено. Припинилися всякі там мітинги, опозиції, галаси. До того ж, на жаль, виникла загроза, якої ми не чекали… — Магістр пожував кінчик вуса. — Загроза з Космосу!

У просторій печері западає тиша. І вмить її розколюють вигуки лицарів:

— У нас є свої друзі в Космосі!

— Весь Чорний Космос наш!

— Годі панькатися з гуманістами з Сиріусу!

Магістрові стає терпіння перечекати шквал невдоволення. Він піднімає келих з вином і скупо посміхається. Добре, що його друзі сповнені рішучості, що вони не загубили войовничості лицарів «Чорного сонця».

— Вірю вам, майне герен, що ви виконаєте доручену вам Богом місію. — Магістр зробив важку паузу. — І все ж будемо обережними. Обережними і мудрими. Час великого терору ще не настав. А коли настане… тоді Україна і вся Європа, і Америка зрозуміють, що з нами треба рахуватися. Прозіт, майне герен! За Великонімеччину! За славу остготів!

Що ж, великий Магістр кримського ордену змушений дійти висновку, що йому не минути відвертої розмови з бранцем. Надто інтелігентна він людина, щоб підкупитися на всілякі «лицарські» і «остготські» теревені. Напівіржаві германські мечі йому теж не заб’ють памороки. Проте він, великий, принаймні, дуже здібний художник, не позбавлений честолюбства. І якщо погомоніти з ним з усією щирістю, якщо показати йому шлях до слави…

Магістр вирішує сам почати розмову. Ось і печера художника Теренса Реттігана, завішений військовим плащем вхід, в печері яскраве сяяння неонової лампи. (Здобути електрику Магістрові було непросто, але він цю проблему подужав).

Теренс сидить на стільчику біля стола, щось читає.

— Ах, це ви, гер Магістр! — зривається на ноги Теренс і підсовує йому другий стільчик. — Радий бачити вас в моїй скромній келії. Сідайте.

Магістр опускається на незручне сидіння. Млявим рухом розсупонює на собі пасок і відкриває поли білого халату. Під ним… звичайнісінький спортивний костюм.

— Не дивуйтеся, гер малер. Я — історик за фахом. І розумію смисл наших готських ігрищ. Ми хочемо розширити наш вплив на весь Крим. Привнести сюди німецьку культуру, відродити славу древніх готів, наших пращурів.

— І ви вірите, що вам вдасться взяти під свій вплив цілу автономію — Крим? — здивувався щиро Теренс. — Але ж це авантюра. Вас всіх заарештують. В кращому разі вишлють, як порушників нашої конституції. Себто — української, — поправився Теренс.

— Ми нічого не збираємося порушувати.

— Але ці ваші таємні гроти, ця німецька атрибутика, в якій повно фашистських символів… Боюся, вони накличуть на вас біду, гер Магістр.

— А я не боюся, гер Реттіган. Кажу ж, на нашому боці безсмертний орден «Чорне сонце». Він порвав з нацизмом. Він — сам дух Німеччини. До того ж мушу вам щиро сказати, що нас підтримують певні німецькі кола, банки, промисловці, деякі політики. В ордена «Чорне сонце» є приваблива ідея! — патетично вигукнув Магістр. — Орден зібрав кілька мільйонів марок серед своїх шанувальників і утворив групу лицарів-тевтонців — ви їх сьогодні бачили у великому залі-гроті — тевтонці вирушили під виглядом туристів в Крим, пробралися до печери, проникли в найзатаємніші її глибини, поряд знайшли ще кілька таких печер, утворилося ціле печерне місто, мене обрали за старшого, себто Магістром, із Мюнхена найдішли відомості, що наша фактично хлоп’яча забавка декому дуже сподобалася, і їй надали грізне політичне значення. Тепер ми певні — у нас є високі покровителі, їх воля стала для нас законом, їхні нелічені грошові суми відкрили перед нами дорогу до шалених планів…

— Отже ви вірите, що вам удасться з часом завоювати весь Крим? — вражений почутим, запитав Теренс. — Але ж це авантюра, якої світ не знав!

— Кажу ж, шановний гер Реттіген, що на нашому боці безсмертний орден «Чорне сонце». У нього мільярдні кошти і нездоланна сила. — Магістр хитрувато посміхнувся: — Ми потрібні нашим патронам в Німеччині. Дуже потрібні!