Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 66

— Моєї зрадливої нареченої вже немає в живих, — з викликом дивиться в вічі Магістрові Теренс. — Ви наказали її застрелити!

— О, ви все знаєте.

— Чув по радіоприймачу. Як сповістив коментатор, убита бандитами з гір!

Магістр спалахує гнівом. І, показавши на старовинний, в золотих піхвах меч, що лежить поруч нього на дивані, виголошує з патетичністю вуличного оратора:

— Германці ніколи не були бандитами! Але вони й ніколи не дарували образ. Надто кревних! «Чорний орден» СС, як і його вища ланка — «Чорне сонце» СС, ці святі військово-лицарські організації жерців завжди мали за обов’язок знищувати всіх підозрюваних, всіх зрадників і перекинчиків, до того ж знищувати за особливим лицарським ритуалом. Ми не говорили вам про наші переживання, але Магіум ордену сприйняв, як власну, кревну образу те, що ваша кохана фройляйн Віра Сікора вийшла заміж, себто зрадила вас і вашу любов. А тому прийнято ухвалу: знищити її!

— Даруйте, Магістре. Я вам такої санкції на помсту не давав.

— Ось воно як… Орден намагається захистити вашу честь, а ви наважуєтесь кидати йому в лице образи. Образи самому Магістрові! До того ж Першого ступеня! Тоді я відкрию вам не дуже приємну новину. Більшість членів Магіуму на останньому засіданні зажадала для вас смертної кари! Тільки я міг стримати їх. І тому, містер Реттіган, ми самі хочемо, щоб ви покинули наш святий дім, нашу гірську лицарську обитель, як відвертий ворог нашого руху. Прошу, не затримуйтесь тут ані хвилини! Бо це може коштувати вам життя!

Мовлено було так, що Теренса пойняло холодом. Йому здалося, що в гроті потягнуло крижаним вітром. Ці люди здатні на все. Хутчіше звідси. Хутчіше! Але мить подумавши, він вирішив звернутися до магістрового здорового глузду:

— Я хотів би наостанок, гер Магістр, запропонувати вам одну добру справу. Зустріньтесь з Президентом України. Гарантую вам повну безпеку. Абсолютну! Переконайте його, що в цих підземеллях ви не готували ніяких антидержавних змов і замахів, що ви висадилися з моря цілком випадково, як туристи чи потерпілі аварію. Скажіть йому, що німці, всі німці, більшість їх — і тутешні, і в Федеративній Республиці — ставляться до української держави з належним респектом. Я певен, що він не вчинить кримінальної справи, не переслідуватиме вас, як злочинців, терористів — я поясню йому ваші романтичні наміри — і він тільки порадіє з того, що могутній орден «Чорне сонце», відомий всьому світові, протягує йому руку, ну, хай не дружби, але, принаймні, доброї, ділової співпраці. Я знаю українського Президента. Він — мудра, вольова людина, без будь-яких комплексів і знайде шлях до примирення з вами, з найрадикальнішою частиною Німеччини.

— Та ви з глузду з’їхали, молодий чоловіче! — біліє обличчям Магістр, і кожна зморшка на його обличчі поглиблюється, очі темніють і стають лихими. — Ви пропонуєте мені зрадити наші святі ідеали!

— Я просто пропоную вам шлях порятунку, гер Магістр. У мене є відомості, що служба безпеки України вже вийшла на ваш слід. Можливо, хтось із своїх зрадив вас. Найближчим часом буде проведено широку військову операцію. З землі і неба. І вам не вдасться заховатися в гірських ущелинах. Боюся, що тоді, в разі арешту, вам буде сутужно довести свою «невинність».

Магістр вагається. На його обличчі проступають пекучі плями. Плями страху, обурення, відчаю… Проте йому стає сил подолати в собі важку хвилю. Він пригладжує своє спадисте волосся, супить брови і повільно проводить пальцями по ґудзиках мантії.

— Спасибі вам за добросердечне бажання порятувати від біди Магістра ордену «Чорне сонце», — з гіркою щирістю промовляє він. — Але мені не лишається нічого іншого, як розчарувати вас, друже. Авжеж. Бажаної вам зустрічі з Президентом України, з цією мудрою, як ви запевняєте мене, людиною не відбудеться, її не відбудеться тому, що я був і лишаюся посланцем і намісником Головного Магістра нашого ордену, а такого доручення, такого наказу мені не давалося. І ще тому, що я був і лишаюся германським патріотом. І, як патріот, хочу нагадати вам, що на кримській землі свого часу поклали голову триста тисяч синів фатерлянду. Тут в сиву давнину проходили остготи. Тут віддавали кров і піт тисячі німецьких колоністів… Та, зрештою, мій юний друже, справа навіть не в нашій ностальгії за минулим. Настав час рятувати людську цивілізацію: від плебса, від комуністичних покидьків і головне — від мусульманського ідіотизму. — Магістр зробив промовисту паузу, і та пауза враз насочилася відвертою погрозою: — Ви кажете, що вам набридло бавитися в «лицарів» і просите відпустити вас в Штати. Що ж, ми дуже шкодуємо, гер художник, що ви не справдили наших сподіванок. Германський дух умер в вашій душі і в душі вашого батька також. Старий Пауль Реттіган захлинувся в своєму багатстві, ви — в любові до нікчемної слов’янської жінки, у своїх малярських примхах і малярській геніальності… Годі! Не пробуйте заперечувати мені! Ви залишаєте нас, картина ясна. І в такій же мірі трагічна. Однак ми й далі розраховуємо на наші спільні дії. Ми хочемо вірити, що англосаксонський орден «Мажестік-12» і древньо-германський орден «Чорне сонце», який складає ієрархію «Чорного ордену» СС, найближчим часом у спільній боротьбі встановлять на землі владу вищої цивілізації, свій контроль над деградованим слов’янством і, зрештою, над усім чорно-жовтим і монголоїдним світом. — Магістр раптово пригас голосом, опустив очі, ніби злякавшись надмірної відвертості. — Зрозумійте нас, гер Теренс Реттіган, у нас немає іншого виходу. В противному разі — глухий кут. Прірва загину! Слов’яно-монгольська маса плодиться, як черва. Вона суне на нас сатанинським валом, і ми мимоволі повинні рятуватися від неї. Ухвала китайської компартії, яка дозволяє народжувати кожній сім’ї двох дітей — суворий дзвін на сполох! А тому, гер Реттіган… — Магістр важко підвівся з-за столу з крісла-трону, — моя рука вам! Мусимо бути разом. Ваш батько ще в Севастополі, ми дали йому знати, що ви живі й здорові і скоро повернетесь. Зараз же повітряною кулею вилітайте до нього. Гірськими стежками переправляти вас небезпечно.