Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 38

— Віруньо, — усміхнувся до неї контр-адмірал Севастьянов, — тебе щойно підібрали в морі разом з твоїм американським другом. Ти бачиш, яка у нас ситуація. Уже підривають наші штаби. Як ти гадаєш, Вірунечко, твої космічні друзі не мають до цього якогось відношення? А, може, у них є відомості, хто міг вчинити терористичний акт?

— Є відомості, — з певністю заявила Віруня, і аж порожевіла личком. — На «Салюті» знають усе!

В кабінеті жвавість, навіть стривоженість. Молоденьке дівча (Севастьянов тільки знає, що жіночка, а не дівча!) і так просто оперує он якими фактами. Правда, неймовірними. Наука поки що нічого подібного не допускає, на планетах сонячної системи про це і мови бути не може. Ці слова належать російському Президентові, хоч він їх вимовляє з ледь відчутною іронією. Український же Президент трохи іншої думки.

— Шановна Віро, в питаннях космогонії я більше довіряюсь власним почуттям, — каже він розважливо. — Коли я вчився в інституті, то одного разу бачив у небі еволюцію дивної зірки, еволюцію абсолютно нереальну, не схожу ні на що: ні на політ нічного літака, ні на політ супутника. І я повірив: там щось є, у тому Космосі! Скажіть мені з усією відвертістю: а ви в це вірите?

— Зараз повірите й ви, — каже Віра. — Не тільки повірите, а й скуштуєте. — І вона дістає з бічної кишеньки на своїй сукні якусь кругленьку річ, щось схоже на пряник. Показавши його присутнім, вимовляє загадковим голосом: — Сьогодні я взяла оцей хлібець зі столу «космічного брата». На глибині 500 метрів. — Її голос стає ледве чутним: — Можу відкусити його, а якщо хочете ви — то прошу. — Віруня обережно надламує шматочок пряника і кладе собі в рот, розжовує його, ковтає. — Повірте, не смертельно.

Пряник пішов по руках. Дехто спробував його на зуб. Непогано! їй право, їстівна річ! То, може, шановна Віруня розповіла б про свої підводні пригоди? Хто її пригощав? Як вона потрапила в царство Нептуна? Чи в царство морського диявола?.. Тоді Віруня забирає надгризений пряник і кладе його собі назад в кишеню. Про «диявола» не варто говорити. «Диявол», або нацьковані ним темні сили вчинили сьогодні вибух у штабі. І Віруня хотіла б зараз, при всій своїй повазі до сучасної науки, заявити, що «дияволи» пряниками не розкидаються, «дияволи» розкидаються бомбами. І науці пора визнати їх. Але, на щастя, є сили в Космосі, які хочуть добра людям, нашій планеті, усьому живому.

— Гаразд, сідайте до нашого столу Віро, — припрошує жінку Президент України. — Кажіть, де ви були, хто вас пригощав пряниками, і що б ви хотіли нам розповісти? Якби не цей вибух у штабі, я ще міг би припустити факт елементарного кримінального тероризму. Тепер я певен: терористи діють за чиєюсь вказівкою. Схоже на велику політичну акцію.

— Можливо… тільки я не певна.

Втручається в розмову контр-адмірал Севастьянов і просить Віруню пригадати все-все. Як вони опинилися на дні моря? Начебто їх торпедували, це так? Дуже схоже на події 45-го. Тоді також випірнув якийсь дивний підводний човен, вони, себто весь екіпаж, втратили свідомість і… опритомніли аж через півстоліття. Виходить, не обійшлося без космічних сил. Тільки цього разу космічні сили діяли в іншому напрямку: вони не торпедували, не вганяли нікого в часову діру, не чинили лиха, а з’явилися, як добрі духи.

Російських Президент стримано сміється: чортівня якась! Космічні сили, часова діра, добрі духи!.. Він не вірить у такі дивацтва, він переконаний тільки в силу атома, в неподужність ядерної зброї, в раціональність державної політики.

Йому заперечують. Мовляв, з’явилися нові факти й свідчення, і вони змушують по-новому оцінювати давні аксіоми. Російський Президент байдужно відмахується: він не вірить! Росія була й лишиться незрушним бастіоном стабільності. Антитерористична кампанія на Кавказі майже завершена. Союз Східних Держав не має сил (та й бажання) виступати проти Світового Атлантичного Бастіону. Такі балачки умисне роздмухуються панікерами і авантюристами. А вибух у штабі Чорноморського Флоту… то й що? Росія вистояла не таке. І цю трагедію вона зуміє подужати.

Тут Віруня просить слова, і не чекаючи дозволу, несміливо відводиться з-за столу. Чоловіки насторожуються. У російського Президента іронічно звужуються очі. Що вона хоче сказати, ця мила, дещо зафантазована жіночка? Полякати їх поганими прогнозами? Гаразд, хай говорить.

— І я скажу, скажу, товариші Президенти і адмірали, — знаходить у собі мужність Віруня. — Не всі з вас повірили в те, що пережив мій дідуля і ви, Вікторе Степановичу, на своєму славному «Салюті». Але то було в минулому. Я ж мушу сказати вам про те, що доля «Салюту» була попередженням. Послухайте востаннє. І послухайте «космічного брата». Так, я розумію, це абсолютно комічно і наївно, це просто казочка для дітей. Та що ж я маю зробити, коли це правда?

— Конкретно? Яка правда? — роздратовано кидає Президент Росії.

— А ось яка, — прямо, з викликом дивиться йому в лице жінка. — Ми всі на порозі великого лиха. Дуже великого лиха! І про нього вас попереджають «космічні брати». — Віруня глибоко вдихає в себе повітря, лице її блідне, жили на тоненькій шиї напружуються. — До нашого кримського берега наближаються кораблі… ви мусите зупинити їх і самі пересвідчитися: ті кораблі везуть біду! Замасковану біду! В їхніх трюмах — тисячі терористів, бандитів, озброєних зарізяк, на їхніх палубах замасковані ядерні гармати… Ви можете думати що завгодно про мене, про дурну, наївну жінку, яка лякає вас, наганяє жах на ваші мужні серця. Зупиніть їх! Доки не пізно, зупиніть їх, благаю вас, панове президенти і адмірали!