Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 39

Президенти міркують по-різному. Російський не хоче вірити в усі ці жахи й наслання, йому не страшні бандити з їхніми погрозами, з їхніми ядерними пристроями на замаскованих кораблях. Росія все подужає, Росія — то велич і могуття!

У Президента ж України більше чуття обережності, чуття нормального глузду. Надто після скаженого вибуху в штабі, хай і в російському. Тому український Президент готовий вжити застережливих заходів. Зрештою, ідеться про недоторканість української землі, українського Криму.

Коли після наради Президент грізно-суворої, непоступливої Москви покидає кабінет, український лідер бере за лікоть Віруню і просить її дати йому додаткові відомості. І Віруня розповідає йому про все з самого початку, від того моменту, коли одного дня додому повернувся її дідусь Серж Сікора, дідусь, якому на вигляд не даси і двадцяти двох років! Розповідає про її знайомство з бароном Реттіганом, батьком її давнього, ще з американських часів друга Теренса, і як вона з Теренсом провідала одне гірське селище, провідала в суто приватній справі (не скаже ж вона Президентові про їхнього малюка!), провідала з добрим почуттям і вірою в щастя їхньої майбутньої сім’ї, але по дорозі назад вони втрапили в пастку до бандитів. Теренса смертельно поранили. І тільки дивом, завдяки втручанню космічних сил він лишився живим. І затим сталося ще більше диво, диво їхньої зустрічі з «космічним братом» в їхніх підземельних володіннях, на самому дні моря…

— Щось у вас забагато «космічного» в вашій розповіді, шановна пані Віро, — доброзичливо усміхається Президент України, людина з почуттям гумору і водночас умінням вловлювати за будь-якої ситуації проблиски істини. — Повторюю, я звик покладатися на реальні докази. Поки що ви оперуєте більше емоціями.

— І ви теж не вірите! — спалахує мало не з відчаєм Віруня.

— Хочу вірити. — Президент нахилився до Віруні. — Поки що єдиним реальним фактом для мене є сторожовий корабель «Салют». Тож пропоную: зустрінемося там по обіді. Прямо на борту. Я дам вказівку, і вас пропустять.

— Ви дозволите мені запросити на розмову мого американського друга, товаришу Президент?

— У нас тепер кажуть: пан Президент, — тактовно поправив жінку український лідер. — Але я не певен, чи це обов’язково потрібно. Як ви гадаєте, люба моя?

У Віруні щось тенькнуло в серці. Може, це була її доля, її остання надія.

— Пане Президенте, маю до вас одне прохання… особисте моє прохання. — Помітивши, як Президент зиркнув непомітно на годинник, Віруня зважилася. — Мій американський друг хотів би забрати мене з собою в Америку, але я б не хотіла їхати з ним так…як просте дівча…

— Одружіться.

— Треба владнати десятки формальностей, стільки паперів, довідок, канцелярських печаток… Може, ваше слово, пане Президенте?

— Це можна, — сказав Президент. — Я чув, що ваш друг Теренс Реттіган син могутнього магістра «Мажестік-12». Тільки не забувайте, яка це організація, скільки лиха ми мали від неї.

— Космос змінив його, товаришу, пробачте… пане Президент.

— Космос, Космос… Гаразд, я буду з дружиною, вона вам допоможе, це в її парафії, — по-діловому сказав Президент і рушив до виходу.

* * *

У барона Реттігана зовсім підупав настрій. Він мав розмову з Каліфорнією, зі своїм штабом, і йому доповіли, що більшість ордена «Мажестік-12» не схвалює його дій.

Ідіоти! Йолопи! Вимагають крутішої лінії щодо слов’янства! Костисте, старече тіло барона опустилося в крісло, вкриті густим ластовинням руки звисли до підлоги. Безнадія, цілковита апатія. З цими руськими каші не звариш, але й свої гнуть не ту лінію. Що робити? Єдиний порятунок в Україні. її Президент перший відмовився від ядерної зброї. Мудра людина. Йому вистачило глузду зрозуміти, що далеко на атомних терезах не заїдеш. Космос не допустить! Нізащо!

Згадалася розмова з сином-художником, який мав нагоду глянути в вічі самому космічному Богові. Зараз тільки з ними, з «космічними братами», — твердо заявив син. їхні попередження, їхній порятунок — то єдиний шлях порятунку і для нас. Де він зараз, Теренс? Негайно побачитися і негайно щось вирішувати.

Ось і дзвінок, наче син почув батькові думки. Одразу проінформував батька про засідання Президентів. Ситуація не з кращих, мабуть Москва й Київ захряснуть в довгих перетрактаціях, перспектив на спільні дії поки що не видно. І, мабуть, Києву доведеться брати справу в свої руки.

— Якщо хочеш, батьку, я познайомлю тебе з українським Президентом, — ' гукнув бадьоро в трубку син. — Приїжджай на «Салют». Він буде тут.

Старий підвівся з крісла. Синів голос його трохи збадьорив. Схопив першу ж машину на вулиці і помчав до причалу. Вартові при вході на базу, побачивши солідну перепустку з підписом самого командувача, виструнчилися перед американцем. Віруня і Теренс чекали його біля трапу.

— Тату, — кинувся до старого Теренс, — Президент уже тут. За півгодини розмова з Космосом.

— Дай мені поцілувати руку цій милій дамі, — потягнувся до Віруні старий Реттіган. — І якщо можеш, на кілька слів… Мадам, ви нам вибачте. Дуже важлива справа, — пошепки став переповідати події дня Пауль Реттіган. — «Мажестік» бунтує, їм мало банків і мало крові. Не хочуть визнавати союзу з Росією. Вирішуй, як бути? Ти — майбутній Президент ордену!

— Тату, я покохав оцю жінку, — кивнув на Віруню Теренс. — І готовий заради неї віддати всі президентства світу. Що ти хочеш від мене, тату?

— Вирішуй, як нам бути: оголошуємо війну Союзу Східних Держав чи ні?