Любов, Президент і парадигма космосу - Страница 46

Капітан лайнера полегшено знизує плечима. Він досі не може отямитися від пережитого. Його колотить лють на мерзенного родича, він ладен задушити його власними руками. І хай забуде про обіцяний мільйон, піде тепер під військовий суд за хуліганство. Хоча й самого капітана пробирає страх. Ці росіяни, чи то пак — українці, вже, либонь, знають про вантаж в його трюмі, і хай Аллах порятує його від тяжкої біди!

Тому капітан вдає з себе дружньо ввічливого, схиляє голову і запитує Президента з солоденькою усмішкою:

— Бачу, ви тут за старшого?

— Так, я тут старший, — сухо відповідає Президент. Озирнувшись, зустрічається поглядом з капрангом Сікорою. — Ходімте в каюту. А цього гранатометника візьміть під варту. Він трохи небезпечний.

Отже в каюті вони втрьох: Президент, капранг Сікора і капітан іноземного лайнера. Сідають до столика.

— Може, погукати й американця? — пропонує Сікора. — Щось же вони там винюшили на лайнері.

З’являється Реттіган. За ним пружно ступаючи, входить капітан-лейтенант Ґудзь, хвацько козиряє з порога. Чужоземець у зніченні. Він наче гість і водночас його приведено сюди майже силоміць. І сидіть він в тісній каютці як допитуваний.

І допитує його не командир корабля, а чоловік у цивільному. Дуже впевнений, дуже владний чоловік.

— Почнемо з вас, містер Реттіган. — говорить сухим тоном Президент. — Не візьміть це за образу, містер Реттіган, але вам випала роль розвідника. Чи вдалося вам з’ясувати, що там у них в трюмах?

— Згідно документів, які пред’явив мені капітан, у них все в нормі, — каже Реттіган. — Але мій дозиметр страшенно зашкалював. До того ж морський офіцер з корабля, родич капітана, як ви чули, відверто визнав, що вони перевозять ядерні матеріали. А також волонтерів. Містер кептен, ви можете це підтвердити?

Капітан трохи наче аж образився. І раптово перейшов в контрнаступ, аж кулаки стиснув, дивлячись на капранга Сікору:

— Не знаю нічого. Ви зупинили нас у відкритому морі, і я вимагаю пояснень. За законами міжнародного права — це вандалізм! Між нашими країнами нормальні, цивілізовані стосунки. Я маю вихід на свого президента, на парламент…

В його словах відчувалася певність. Не мав чого втрачати, здатен був на найбрутальніший вчинок. Президент замислився: арештувати його чи ні? Вони за межами дванадцятимильної берегової зони, і тут діють особливі міжнародні норми. Морське право не обминеш. А втім, якщо під час обшуку з’ясується, що справді перевозиться ядерний розщеплений матеріал, то це вже замах на безпеку України.

Не вперше стояв Президент на такому рубежі. Бувало вже не раз, коли дзвонив помічник, коли з’ясовувалося: хтось перелетів через кордон, убито поважну персону, брехлива лондонська газета кинула йому в лице брудним наклепом… На все мусив реагувати з максимальною витримкою, з розумінням і тактом, і тому так боліла душа, і нерви були напружені до краю.

Ведучи зараз переговори, почувався особливо у вразливій ситуації. Зачепи тільки лайнер, і в сусідній столиці насупляться. А десь же небавом передбачається укладення договору з тією стороною. І за тим договором — мільйонні чи й, може, мільярдні прибутки для змученої української економіки. Ними не знехтуєш.

Капітан, видно, збагнув настрій того, хто його допитував. Він готовий був і пригрозити. Він досить відверто натякнув, що на кораблі є пасажири, котрі здатні на найрадикальніші дії. Які саме? Можуть вдатися до самоспалення, можливо й до терору. Містер Президент має знати, як на це реагує світ!

Що ж, містер Президент уважно дослухався до того, як «реагує світ». Але він знав, що ніяка «реакція світу» не переважить державних інтересів України.

— Ми не збираємось вас арештовувати, хоча й маємо на це повне право, — сказав Президент крізь зціплені зуби. — Не тільки тому, що ми глибоко поважаємо вашу країну і поважаємо морське право. На вашому кораблі живі люди, і я боюся…

Зазумерив внутрішній телефон, капранг зірвав трубку і почув голос вахтенного офіцера:

— Товаришу капітан 2 рангу, по правому борту ракетний крейсер!

— Який ракетний крейсер? — здивувався капранг.

— Російський. Іде прямим курсом на іноземця.

— Гаразд. Стежте і доповідайте.

Справа ускладнювалася. В таких випадках належало діяти узгоджено, тим паче після попередження «космічного брата». Головнокомандувач російським флотом був проінформований про все, можливо, посилав їм на підмогу свій крейсер. Але ж ці гарячі голови здатні на все. Якщо вчинять трус на іноземцеві а, може, й потоплять його ракетами…

— Зупиніть їх негайно! — наказав Президент Сікорі, який схилився над апаратом. — За всяку ціну зупиніть!

— Єсть зупинити, товаришу Президент! — кивнув головою Серж і владно гукнув у трубку: — Чуєш мене?.. Передай на ракетний: наближатися до іноземця не рекомендую. Корабель замінований! Ніяких пояснень!

Президент насупив брови. Хто замінував?

— Іншого виходу нема, товаришу Президент, — усміхнувся Сікора і поклав трубку.

Президент глянув на чужоземця. Той сидів з відсутнім виразом на обличчі, погладжував клинець борідки. Це погладжування вивело Президента з рівноваги:

— А ви чого сидите, містер кепітен?

— Не розумію… Я слухаю ваші накази, і взагалі…

— Забирайтесь ви геть!.. Себто, пробачте, ідіть до шлюпки, і хай вас відправлять на судно.

— А далі що, містер Президент України? — запитав капітан з в’їдливою іронією. — Може, накажете вашій прикордонній службі дати нам дорогу до Севастополю?