Президент підвівся.
— Ви у відкритому морі, капітане. Але я раджу вам повертатися назад. Бо вас зустрінуть як належно. З усіма вашими ядерними матеріалами і усіма волонтерами.
Цього було досить. Капітана наче винесло на палубу. І перше, що він побачив — голчасто-стрімкий корпус російського ракетного крейсера. Від нього годі було ждати рятунку. Капітан схопився за поручень драбини — трапу і стрімко полетів у шлюпку.
Віруня стежила за Президентом.
Від самого початку, відколи він з’явився на «Салюті», вів розмову в каюті з чужинським капітаном, потому вийшов на палубу і глянув важким поглядом в бік російського ракетного крейсера. Побачивши Віруню у яскравій синій сукні, запитав привітно:
— Хотіли мені щось сказати?
— Так… товаришу Президент, — видушила з себе Віруня. — Я про мого американського друга. Про наш шлюб з ним… Ви сказали, щоб я звернулася до вашої дружини, але я… я не знаю, де вона зараз.
— Мабуть, відпочиває. В таку гойдавицю… самі розумієте. Вона хотіла вас бачити.
Президент запросив Віруню в каюту капранга Сікори. На койці лежала його дружина. Наче дрімала, вкрившись пледом. Президент обережно доторкнувся до її плеча.
— Людонько, маєш гостю.
Дружина підхопилася з койки, впізнала молоду жінку, привіталася з нею. Згадала все… Щасливі закохані! От і прекрасно, от і живіть щасливо! Нащо вам та Америка? Чи то пак… містер художник, здається, має великий бізнес. Мільйонер! І гроші кличуть до себе… Останні слова президентова дружина вимовила з легким смутком.
Президентові теж ніби печаллю майнуло по обличчю. Найтяжче боліло йому оте виїжджання, оте втікання… Знав, що справа дедалі більше заходила в глухий кут, оберталась безпросвітком, нуждою, ганебними трагедіями тих, хто прагнув відшукати на Заході легке багатство, щасливу долю. Цвіт нації, найвродливіші дівчата, найроботящиші парубки, наймудріші вчені топтали стежку у світ чужого багатства. Законом це не заборониш, силою не зупиниш.
— Так що, ваш Теренс кличе вас з собою? — запитала дружина Президента. — Про гроші… це я сказала так… ви мені вибачте. Якщо ви кохаєтесь, що може бути дорожче! Ніякі гроші цього не замінять.
— Боже упаси! — сплеснула руками Віруня. — Він художник. Найперше він чудовий художник!
Отже справу улагоджено, каже президентова дружина. Завтра ж їм буде дано дозвіл… власне, вони одержать всі документи.
У Віруні палахкотять від радості щоки. Вона обнімає президентову дружину, голос її зривається на плач.
Тепер Теренс може поїхати в гори і там писати свої картини. Він так закохався в Крим! Навіть зробив перші начерки для майбутнього великого полотна.
Її перебиває Президент:
— Даруйте, де ваш наречений?
— Мабуть, десь на палубі. Він любить море і може годинами дивитись на нього.
— Прошу вас, погукайте його. Це не стосується ваших особистих справ.
— Зараз, хвилиночку, — знову паленіє від радості Віруня. — Якщо у вас є час, товаришу Президент, він може намалювати з вас портрет. Ви не уявляєте, який це прекрасний майстер!
— Не про це мова, Віруньо. Гукайте його хутко сюди!
Приходить Теренс. Худорбастий, трохи знічений, стоїть перед Президентом в позі винного школяра. Під майкою в нього грубо біліють бинти.
— Сідайте, Теренсе, — припрошує його Президент. — Я говоритиму українською мовою, бо мій англійський, як то кажуть, не перфект. Перекладатиме дружина. Прошу тебе, Людочко, постарайся. Перед тобою син великого Магістра «Мажестік-12». — Президент з легким усміхом дивиться Те-ренсові в обличчя. І зненацька говорить: — Ви забираєте в нас красуню, але ми хочемо від вас відвертості.
— Прошу, містер Президент, — весь витягується молодий чоловік.
— Маю відомості, що вас нещодавно обрано після батька Магістром ордену «Мажестік-12».
— Не зовсім… Мені обіцяно цей пост після батька.
— Все одно дозвольте мені поздоровити вас, друже, з новим достойним призначенням і новими, як то кажуть, клопотами.
— Спасибі, містер Президент. Я весь до ваших послуг.
У Президента здригнулися кутики вуст, і в тому здриганні — краплинка гіркоти:
— Мені не треба послуг, молодий друже. Мені потрібна щира і чесна дружба. «Мажестік-12» контролює мільярдні банківські рахунки в усьому світі. Нам хотілося б підтримувати з вами ділові стосунки. Ось моя рука. — Президент вільним жестом витягує вперед долоню. — Просимо до нас.
Ми, українці, чесні люди. Але, на жаль, ще тільки підводимося з колін. Особливих багатств не маємо. Нам випала важка доля. Економіка була вщент зруйнована. Потім її по-дурному, а, може, і з наміром, перебудували повністю на військовий лад… Одне слово, після розвалу великої імперії економічні проблеми у нас страшенно ускладнилися.
— Містер Президент, міс Віруня мені багато чого розповіла, — сказав Теренс, злегка обнявши жінку. — Звичайно, я ще не маю права втручатися в справи «Мажестік», доки мій батько… дай Бог йому здоров’я.
— У вас чудовий батько, — сказав тепло Президент. — Відверто кажучи, він врятував Севастополь від страшного лиха. Та й сьогодні я схиляю перед ним голову. Поліз до іноземців, в саме пекло… Характер!
— Я хотів би, щоб ви знайшли з ним спільну мову, містер Президент.
— Докладемо всіх сил. Але, відверто кажучи, наш приціл на молодість! В цьому ми з моєю милою дружиною Людмилою Іванівною… — Президент лагідно обняв дружину, — бачимо все: і порятунок від кризи, і надію на краще життя. Все-все! А тим більше, коли молодість, як ви, схиляється перед красою.